Сенченко: «Я вважаю, що українські спортсмени мають їхати на Олімпіаду»
Подарунок під ялинку для фанатів боксу. Велике інтерв’ю The Ring з українським колишнім чемпіоном світу
В’ячеслав Сенченко щиро розповів про свою кар’єру і суперників
31 грудня 2023р. 13:38
Він був одним з найбільш успішних українських боксерів, а зараз справляє враження своєю тренерською роботою.
Колишній чемпіон світу В’ячеслав Сенченко став героєм рубрики авторитетного журналу The Ring, де розповів про свою кар’єру, а також про найкращих суперників, з якими зустрічався.
Сенченко народився 12 квітня 1977 року в індустріальному Кременчуці. Його батько працював в різних місцях, зокрема зварювальником, вантажником на м’ясокомбінаті та у воєнізованій охороні, а мати була кухаркою у дитячому садку.
«Я прив’язався до спорту дуже рано. Мій батько був досить спортивною людиною: вів активний і здоровий спосіб життя. Любов до спорту мені прищепив саме він: брав мене на ранкові пробіжки, ми виконували різні вправи.Пізніше, коли я вже навчався в школі, то відвідував різні спортивні секції міста. Кілька років пограв у футбол. Команда району, за яку я виступав, брала участь у турнірах різного рівня: від районних змагань до міських і обласних.
У ті часи були так звані «кімнати для школярів». По суті, це було місце, куди можна було прийти і зайнятися різними речами: настільним тенісом, шашками тощо. Я часто бував там і пробував все, що міг.
Свої перші уроки боксу я отримав вдома. У нас було дві пари рукавичок: я надягав одну, а мій тато – іншу і був моїм суперником.
Ми обмінювалися ударами. Тато дозволяв мені бити його тут і там. Мій брат стояв поруч і давав мені якісь поради. Трохи пізніше я приєднався до боксерського клубу, і почалася моя подорож».
Потім В'ячеслав перейшов у дорослу збірну, двічі вигравав чемпіонат України, ставав переможцем Кубка Європи. Також на його рахунку бронзова медаль Кубка світу-1998 у Пекіні, виступ на чемпіонаті світу-1999 у Хюстоні. І потрапляння на Олімпійські ігри-2000 у Сіднеї.
«Якщо чесно, я не був готовий до цих Ігор. По-перше, я приїхав туди без свого тренера.По-друге, ми прилетіли в Сідней за місяць до початку змагань. У нас, в Україні, вже було тепле літо. А от в Австралії, звичайно, була зима, було досить холодно.
Багато наших хлопців захворіли. Я теж. У мене був фронтит і все, що з ним пов’язано, зокрема жахливий головний біль. Приймати антибіотики чи інші ліки не можна було. Інакше, швидше за все, ми б провалили допінг тести.
Тож я прохворів майже весь табір. Це був найгірший стан, у якому я коли-небудь перебував. Результат – програв бійцеві з Єгипту з рахунком 16-19».
Він уже думав покинути бокс, але вже ж у 2002-му році підписав контракт з Union Box Promotion Юрія Рубана та Дмитра Єлісєєва.
Свої бої Сенченко проводив переважно у Донецьку. Він завоював кілька регіональних титулів, набив собі рекорд 26-0, а потім у елімінаторі WBA зійшовся з колишнім чемпіоном Європи французом Фредеріком Клозе.
«Цей бій був одним з найважчих у моїй кар’єрі. Клозе був міцним і досвідченим бійцем. Ми боксували в липні. На арені була неймовірна спека. Мені сказали, що температура в будівлі була близько 40+°C.Також я неправильно набрав вагу: у перервах між поєдинками був лише на 3-4 кг вище ліміту напівсередньої ваги. Мені не треба було багато зганяти. Межа напівсередньої ваги – 66,7 кг. А в таборі перед Клозе я важив близько 68,5-69 кг. На зважуванні я досить легко вклався в 66,7 кг.
Але потім виходив в ринг з вагою 67,5 або 68 кг. Тобто набрав зовсім небагато. А потім впродовж напруженого бою ще й втратив близько 5 кг.
Перші 8-9 раундів все в основному йшло по-своєму. Але мене повністю виснажили чемпіонські раунди. Після 11-го мене майже не було. 12-й я зовсім не пам’ятаю. Не знаю, як я це пережив. Іншого слова й підібрати не можна.
Коли оголошували переможця, то можна побачити, як моя команда буквально тримала мене – я ледве стояв.
Зрештою, по дорозі в роздягальню я знепритомнів, мене відвезли в лікарню. Коли я прийшов до тями, мені сказали, що окрім сильного зневоднення у мене ще й тепловий удар».
«Це був перший випадок, коли два українських боксера боролися за пояс чемпіона в Україні. Цей поєдинок розглядався як 50/50. У нас обидвох було по перемозі над Клозе. Але вважалося, що Нужненко переміг його переконливіше, ніж я. До того ж, він зробив це на виїзді у Франції. Дехто вважав, що Нужненко має перевагу наді мною.Ми билися в палаці спорту Дружба. Арена була заповнена під зав’язку. Атмосфера була неймовірною.
Оголошення переможця після бою викликало море емоцій. Це особливий момент – підняття пояса. Він став своєрідним завершенням важливого етапу мого спортивного шляху, мого життя в цілому.
Але після цього я залишився тим, ким був раніше, не змінився, не став зарозумілим чи ще якимось».
Далі Сенченко провів три успішні захисти. І в цей період він зв’язався з Фредді Роучем, почав тренуватися у знаменитому Wild Card в Лос-Анджелесі.
«Для мене було честю працювати з Фредді. Я й уявити не міг, що колись буду тренуватися в такому середовищі. Це було справжнє задоволення.Те, наскільки Фредді відданий справі заслуговує окремої розповіді. Він буквально живе у своєму залі, по-справжньому викладається на тренуваннях.
Він ставиться до своїх бійців як до власних дітей. Він знаходив час для кожного з нас: тактика, робота на лапах, поради – він робив усе. Його ставлення до своїх хлопців надихало. У мене лише гарні спогади про тренувальні табори там. Зокрема я часто працював пліч-о-пліч з Аміром Ханом і Хорхе Лінаресом».
Наступний захист Сенченко мав провести проти обов’язкового претендента Бреда Соломана. Але узгодити цей бій не вдалося. Тому В’ячеслав зустрівся з колишнім чемпіоном у першій напівсередній вазі Полом Маліньяджі.
На цей бій Сенченко виходив без Роуча, який на Філіппінах працював з Менні Пак’яо. І українець не зміг втілити в життя план, який вони приготували для суперника.
«Ключовим було те, що я рано програв джеб-дуель. У нього були швидкі різкі удари, він цілив ними в район очей.Ці удари викликали набряк і розсічення під моїм лівим оком. Мій катмен не зміг розібратися з цим. Утворилася гематома, яка з кожним раундом ставала все більшою. Око закривалося. Очевидно, це мене непокоїло.
Потім рефері Стів Смогер підійшов до мого кута і сказав, що може зупинити бій, оскільки моя травма стає все гіршою. Я почав нервувати, робити помилки, план на бій відправився у смітник».
Пояс було втрачено. Але через кілька місяців Сенченко отримав пропозицію зустрітися у Манчестері з Ріккі Гаттоном.
«Програш від Маліньяджі змінив сприйняття мене як боксера. Наскільки я пам’ятаю, у бою з Маліньяджі я був фавориом. Але після поразки на мене раптом почали дивитися як на прохідного хлопця, зручного для повернення Ріккі Гаттона.Я навіть чув розмови про те, що їду у Великобританію просто отримати чек. Але у мене були інші плани».
Цього разу українець готувався до бою на батьківщині. В якості головного спаринг-партнера залучив майбутнього чемпіона у першій напівсередній вазі Руслана Проводнікова.
«В Англії все було чудово. Хоча без смішних історій також не обійшлося. Коли ми заселялися в готель, то я попросив ваги. Нам їх принесли. Я став – вони показали 65 кг. Я подумав: «Та ні, це не правда».Я більш-менш знав, якою має бути моя вага за тиждень до бою. Мені потрібно було трохи перевищувати ліміт 66,7 кг. Але опуститися нижче…
Коли я розповів про це організаторам, то вони сказали: «Так це ж чудово, можете піти спокійно поїсти». Але мені це все не сподобалося. Тож ми пішли в магазин, купили інші ваги, я став на них – 67 кг. Десь так, як і мало бути.
Але загалом все було організовано на вищому рівні. Вболівальників було вдосталь вже на церемонії зважування. На бій Манчестер Арена була заповнена вщерть. Я сповна відчув атмосферу британського боксу: музика, співи, барабани! Можна було зрозуміти, що Ріккі Гаттон для них справжній національний герой. Атмосфера перед і під час бою була феноменальною!»
Щоправда, без проблем у останню хвилину все ж не обійшлося. І це точно була непересічна подія:
«Ми якраз тейпували руки – і раптом у нас в роздягальні обвалилася стеля. Все почала заливати вода. Наскільки я розумію, прорвало трубу.Ми перейшли в іншу роздягальню, там також виникнули проблеми. Перейшли вже у третю, – а там не було меблів, не було де посидіти після розминки. Так що довелося трохи постояти, перш ніж вийти в ринг».
Старт бою виявився непростим. Гаттон відразу ж взяв високий темп і Сенченку довелося гарно попрацювати.
«Бій вийшов дуже напруженим. Ріккі почав тиснути з самого старту. Мені потрібен був час, щоб освоїтися за такого високого темпу.Ближче до середини бою я пристосувався до цього, трохи розслабився, почав зупиняти Ріккі, ловив його контратаками, змушував платити його за свої промахи, бачив як він засмучується.
Мені здавалося, що я все ще трохи відстаю на записках суддів. Тому я почав наполягати на своєму і частіше нав’язував бій в центрі рингу. Я завдавав чисті удари, але все одно відчував, що мені треба більше, аби здобути перевагу.
Впродовж поєдинку моя впевненість зростала, я почав отримувати задоволення від бою. Я кілька разів показав Ріккі, що насправді не відчуваю його ударів. Імовірно, від цього він тільки більше засмучувався.
Перед восьмим раундом тренер сказав мені, що потрібно вийти і викластися на максимум в тих раундах, що залишилися. Я відчував, що здатний на це, відчував, що у мене сил залишилося більше, ніж у Ріккі.
Навіть якби я не завдав того удару по печінці в дев’ятому раунді, то, думаю, зміг би забрати останні раунди і виграти рішенням суддів».
«Знаю, що проблеми з ліктем можуть звучати так, наче це просто виправдання. Я не кажу, що це була єдина причина моєї поразки. Але лікоть справді заважав мені під час тренувань і впродовж бою.Я тиждень спарингував, а потім на тиждень був змушений брати паузу, оскільки лікоть розпухав. Рівень спарингів впродовж того табору залишав бажати кращого. Та й загалом підготовка була такою собі.
Той бій не вдався з самого початку. Брук знайшов як проводити свій різкий точний джеб і з самого початку задав тон поєдинку.
Як тільки я прийняв ці перші кілька сильних джебів, то дещо відійшов від свого плану на бій, почав битися по-іншому. Але на кожен мій удар йому вдавалося відповідати власним.
Планувалося в перших раундах використовувати ноги, пробивати і відходити. Натомість я надто часто і занадто рано почав зарубуватися з Бруком. Це була моя помилка, оскільки Келл мене перебивав.
Зрештою, я програв бій за усіма показниками. Мені не вдалося дотриматися свого плану на бій, також через лікоть я не міг належним чином використовувати свій джеб».
Після цієї поразки Сенченко провів ще три поєдинки в Україні і в 2015-му завершив кар’єру з рекордом 37-2, 25 КО.
Перший з цих боїв відбувся в Донецьку, де пройшла більшість професійних боїв В’ячеслава. Але в 2014-му його окупувала росія. А в лютому 2022-го сусід-терорист почав повномасштабний наступ на Україну.
«Вранці 24 лютого 2022 року ми з родиною прокинулися від звуків вибухів. Я підійшов до вікна і побачив на горизонті спалахи. Через кілька секунд відбулися кілька ракетних ударів. Ракети впали на ділянку неподалік від мого будинку в передмісті Києва.Під час обстрілу я з сім’єю ховався під бетонними сходами. Ніколи не зможу забути, якими наляканими були мої діти.
Дуже швидко почали організовуватися волонтери. З перших днів ми разом з ними допомагали хлопцям з територіальної оборони Києва. Намагалися дістати їм бронежилети, каски – все, що було необхідним в період активних бойових дій на Київщині».
Зрештою, в квітні російська армія спіймала облизня і вивела свої війська з Київської області.
«Звісно, війна на цьому не закінчилося. Вона триває в інших куточках України. Це та реальність, у якій ми продовжуємо жити».
Найкращий удар
Келл Брук. Я програв тільки два бої: Бруку і Маліньяджі. Пол був швидшим за мене, а у Брука був кращий таймінг. Якщо порівнювати їхні джеби, то у Келла він був більш точним, він краще відчував момент і бив більш жорстко.
Найкращий захист
Бріс Фараджі. У мене був бій з цим французом, по якому було досить складно влучити. Я ніяк не міг зловити його своїм джебом.
Найкраща робота ніг
Пол Маліньяджі. Я не міг зупинити його, зловити гарним ударом.
Найкраща швидкість рук
Пол Маліньяджі. Він загалом був швидшим за мене. Також у нього були найшвидші руки з-поміж усіх моїх суперників – я не встигав за його ударами. Зокрема за його швидким джебом. Мені не вдалося належним чином захищатися від нього. Я намагався впоратися з його передньою рукою постійними рухами головою. Але в одному з випадків я наштовхнувся прямо на його джеб, так він і завдав мені розсічення, що в підсумку призвело до моєї поразки. Зараз я розумію, що краще було б блокувати його джеб, приймати його на рукавички – так можна було б нейтралізувати його.
Бріс Фараджі. Фредерік Клозе був досвідченим ветераном, але я б не сказав, що він був розумним в ринзі. А от Бріс Фараджі справді був таким. Дуже хороший, гарний боксер. Різкий, розумний.
Найсильніший
Келл Брук. Він був фізично сильнішим за мене, важчим під час бою. Коли ми вийшли до рингу, то різниця у нашій вазі складала 8 кілограмів. Він важив 78, а я – 70.
Найсильніше підборіддя
Мотокі Сасакі. Я бив його, в він продовжував йти вперед.
Найсильніший удар
Келл Брук. У нього був сильний удар! Але ця сила була ще більш відчутною через його точність і своєчасність. Він бив чітко.
Найкращі боксерські навички
Пол Маліньяджі. Це американський стиль. У нього хороші рефлекси, він гарно рухав головою.
Найкращий загалом
Ріккі Хаттон. Ми обидва підійшли до того бою в гарній формі. Загалом це був найважчий мій бій: і фізично, і психологічно. Звісно, також це була найбільша подія, в якій я брав участь, найбільш пам’ятний бій. Хаттон був великим ім’ям, найбільш досконалим боксером, з яким я зустрічався.
Адаптація Сергій Лук'яненко
Telegram-канал автора
Коментарі 0