«Вигнати москалів, орків, весь цей зброд – і жити в процвітаючій Україні». Ярослав Попович – про непросту ситуацію у велоспорті та можливість прогресу на тлі війни

Ярослав Попович – легенда українського велоспорту. Найкращий молодий гонщик Tour de France-2005, третій у загальній класифікації Giro d`Italia – найбільш знакові виступи шосейника у Європі, але не єдині. Юнаку зі Львівщини вдалося пробитися в еліту. Свою кар’єру у якості гонщика він завершив у 2016 році в американському Trek-Segafredo, який базується в Італії. Там же українець продовжив свою історію у шосейних гонках в якості спортивного директора жіночої команди.

Тепер Попович бачить своєю задачею допомогти пройти шлях на вершину юним українським спортсменам. Восени Ярослава призначили президентом Федерації велосипедного спорту України. Але після цього на офіційному сайті ФВСУ була опублікована заява про позбавлення Поповича членства в організації. А за тиждень відбулася інша звітно-виборча комісія, де переміг Андрій Грівко.

Яка нині ситуація у ФВСУ? Дивлячись зі сторони, все нагадує Федерацію боксу України, де є «Федерація Володимира Продивуса» та «Федерація Кирила Шевченка»…

Не можу сказати, що у велоспорті дві федерації. Після мультиспортивного Євро-2022, де Україна не була представлена у велошосе, очільником ФВСУ знову став Олександр Башенко. Восени була проведена звітно-виборча комісія, на якій мене обрали новим президентом організації. Але через відсторонення Башенка від UCI до квітня 2023 року Міжнародна федерація велоспорту не визнала результати, так як у голосуванні брав участь відсторонений Башенко.

Грівко був віцепрезидентом ФВСУ. Але після відсторонення Башенка призначав себе і президентом, і виконуючим обов’язки президента Федерації велосипедного спорту України. Проблема у тому, що Грівко не видає ліцензії спортсменам та тренерам. Вони просто не можуть виступати на змаганнях. Та і той же статут ФВСУ. Його треба переробляти. 

Я правильно розумію, що у ситуації, що склалася, можуть виступати тільки спортсмени з «крила Грівка»?

Саме так. І це неправильно. Мають виступати спортсмени, які підійшли у найкращій формі до змагань. А без підписів Андрія це неможливо. 

Пропуск чемпіонату Європи-2022 та поїздка не топовим складом на чемпіонат світу-2022.  Які перспективи у такому разі у наших спортсменів напередодні Олімпійських ігор-2024?

Які? А ніяких, не потраплять на Олімпіаду. На змаганнях розігруються рейтингові очки, завдяки яким спортсмени потрапляють на Олімпійські ігри. А якщо не виступати, то потім цих балів і не буде…

На сайті UCI у рядку президент ФВСУ – пусте місце… А віцепрезидентом є Андрій Грівко.

У мене була розмова з UCI щодо цієї ситуації. Я пропонував варіант, що ми відмовляємося від своїх посад і проводимо ще одну виборчу комісію, в якій братиме участь наглядова команда з Міжнародної федерації велоспорту. Але вони ніяк не діяли, поки позов Башенка проти UCI розглядався у CAS. Рішення було прийнято минулого тижня, тож тепер…

Скоро у мене відбудеться зустріч з президентом ECU та віцепрезидентом UCI Енріко Делла Касо. В українському велоспортивному середовищі всі з нетерпінням на неї очікують… 

Щодо Олімпіади у Парижі. Нещодавно UCI підтримала резолюцію МОК щодо можливості виступу росіян та білорусів на Олімпійських іграх-2024…

Так, але МОК ще не затвердив цю постанову. Розмови будуть точитися довго, все ж до Олімпіади ще чимало часу.

Ми зустрічалися з Вадимом Гутцайтом і ми розробили план дій. Я надіслав email всім національним федераціям, яких наразі більше двохсот. Письмових відповідей отримав небагато, але у телефонній розмові багато країн сказали, що підтримують нашу сторону. Країни Балтії (Естонія, Литва, Латвія), Польща, Чехія… Португалія також сказала, що за нас. Ми працюємо у цьому напрямку. 

Пам’ятаю ситуацію коли команда намагалася пограти з українками та росіянкою у команді в мир в усьому світі. Марина Іванюк та Вікторія Мельничук виступали за Servetto-Makhymo-Beltrami TSA. У цій же команді з’явилася і росіянка анна потокіна, яка у соцмережах публікувала наративи пропаганди рф. Італійський колектив заявляв, що Асті, де базується клуб, став домом, який спортом об’єднав росію та Україну, та що політикам росії та України варто брати з команди приклад.

Так, була така історія. Італійська команда пограла у «спорт поза політикою». Хоча насправді, це дуже дивне і неправильне твердження.

Нашим спортсменам непросто пробиватися у команди. Тому іноді вони можуть ставати жертвами таких недоброчесних стосунків… 

Яка наразі ситуація з українськими спортсменами?

Підтримка від інших національних федерацій величезна. Ми всі розуміємо, що майже всі державні кошти зараз йдуть на ЗСУ – армію, озброєння. Велика кількість країн прийняла наших юних велосипедистів та велосипедисток. І це гарна можливість для розвитку наших талантів.

Коли я розпочинав перші шляхи у велоспорті, мені було 12. Зараз віковий поріг зменшився. Мабуть, я би тепер вважався пенсіонером (сміється).

Розпочинати свою кар’єру в Європі звичайно непросто. Так, кращі умови для тренувань та розвитку, але треба витримувати тиск, війна в країні. У когось дівчина чи хлопець на Батьківщині, батьки. Хтось їде в Україну, а потім розуміє, що не можна зупинятися, а треба продовжувати. А хтось ламається. Але це професійний спорт.

Розумієте, діставшись до якогось рівня, українським спортсменам дуже непросто переходити на наступний етап. Ну де наші гонщики їздять. Україна, може Китай чи Туреччина. У Європі це не котується…

Тому можливість виступів тут – те, що може стати трампліном. Наш велоспорт може спрогресувати у 3-4 рази. Але потрібно виступати якомога більше. А нашим спортсменам та тренерам не дають ліцензії…

Не хочеться це говорити… Але війна в країні подарувала шанс нашим юним спортсменам. В Україні таких можливостей у них би не було. Тому треба використовувати цей шанс.

У Європі в один день може проходити кілька змагань, скажімо, 7. Кожна збірна виставляє один склад, але Україні всі хочуть допомогти. Нам роблять поступки, дозволяючи якомога більшій кількості спортсменів виступати. 

Виїзд наших талантів з України може стати трампліном. Чи може ця співпраця допомогти і розвитку наших тренерів?

Дивіться, там знаходяться досвідчені спеціалісти. Навряд чи вони чомусь новому навчаться. А ось перейняти досвід у закордонних наставників. У мене була раніше пропозиція щодо таких курсів підвищення кваліфікації для молодих українських тренерів. Це потрібно робити.

Треба розвивати кадри. Тренери, масажисти, медперсонал. Це все частина одного цілого. 

Велоспорт – це не тільки про атлета. Чи змінилась якось ситуація зі спортивним екіпіруванням у наших спортсменів?

Так, звичайно. Дивіться, ситуація така. Якщо раніше тренери просили у якихось компаній щодо форми, то їм просто не відповідали. А наразі допомагають українцям – всі ж це роблять.

Так, можливо не найновіші велосипеди, шоломи, форма. Але все одно стало краще. Я займався формою. Звернувся у Santini, яка займається формою для моєї команди Trek-Segafredo. Виставили прайс, дорого. Звернувся до нової компанії в Італії, яка ще не дуже відома, і все вийшло у рази 3-4 дешевше.

Всі знають про українську корупцію. Зараз йдуть на прізвище Попович. Мене багато хто знає, всім відомо, які у мене життєві принципи. Поки так. 

А чи може після перемоги статися так, що будуть йти вже не на прізвище Попович, а на назву держави Україна?

Треба до цього йти. У мене тут в Італії є знайомий. У нього 6 піцерій. Він каже, що хоче відкрити заклад в Україні. І це ж не один випадок такий. Тому… 

Ви багато років віддали шосейному велоспорту як спортсмен. Яким ви бачите рівень України наразі у цій дисципліні. Є Падун, Пономар…

Так, у нас є кілька непоганих спортсменів. Я розумію, що мене за це будуть критикувати, але… Рівень розвитку нашого шосейного велоспорту на нулі.

Потрібно робити зміни. Ми хочемо відійти від «радянщини» з ДЮСШ. Треба створювати спортивні клуби. Чому в Європі це працює, а у нас не може?

У нас є бачення, як це робити. Ми працювали над планом десь півроку, але потім вторгнення росії…  

Щодо розвитку молоді, популяризації велоспорту, роботу зі спонсорами та медіа, реклама в інтернеті. Все це можна і треба реалізовувати.

У нас є можливість проводити змагання в Україні. Для шосе взагалі достатньо хороших доріг. А цим в Україні займаються. Проводилися гонки на Львівщині, там гарне покриття. Якщо говорити про трековий стадіон, то розглядалася можливість проєкту у Білій Церкві. План був готовий І все пішло коту під хвіст.

Є класні старти серед аматорів. Організація на високому рівні. Ми спілкувалися з ними, і вони були не проти займатися і змаганнями серед дітей. Дивіться, багато хто катався, але став бізнесменом чи знайшов себе у іншій сфері. Але є бажання віддавати. Тому треба працювати у цьому плані.

Мій батько займається стартами на Львівщині. Є питання з фінансуванням, але він шукає, багато з ким проводить бесіди, залучає приватні кошти. 

Здається, у нас ще залишилася ця проблема. Коли ти знаходиш якесь підприємство, яке тебе «годує». І такі проєкти часто тривають, доки є інтерес або об’єкт просто не стає банкротом…

Це ж якраз те, про що я і кажу. Велосипедисти, це ж як рекламний банер. На формі багато місця, на якому може знаходитися той чи інший спонсор.

Хтось може забезпечувати формою, від когось отримати машину. Але це клопіт, потрібно займатися. Та у нас це потроху розвивається. 

Якщо брати інші дисципліни, то можна згадати підйом України у велотреку. Срібло Старікової на Олімпіаді-2020, медалі на чемпіонатах світу та Європи. З чим ви пов’язуєте такі результати?

У нас ще у мантенбайку є Яна Беломоїна. З’являються нові тренери з іншими підходами. І це дає результат. У треку у нас в кінці 90-х були класні спортсмени. Багато чого вигравали, медалі на Олімпійських іграх (срібло Сергія Чернявського, Олександра Феденка, Сергій Матвєєва та Олександра Симоненка у командній гонці переслідування та бронза Ірини Янович у спринті). А потім пріріва…

Нам треба висвітлювати цих спортсменів. Показувати збоку, що воно є, чого ти можеш досягти. Заохочувати дітей, щоб вони знали, що це таке, що можна досягти чогось у своєму житті.  

Молоді спортсмени будуть тягнутися до таких зірок. Вони будуть прагнути рости до такого ж рівня.  

До речі щодо спортивної команди. У нас гарні виступи зараз показують дівчата. Якщо спілкуватися про те, як буде укомплектовуватися команда, у нас не буде перекосів. 10 хлопців і 5 дівчат чи щось на кшталт цього – буде по 7 представників. 

Багато видів спорту «з’являються» в Україні напередодні Олімпійських ігор чи чемпіонатів світу. Після завершення великих турнірів про цей вид спорту наче забувають. Як можна це змінити?

Все залежить дуже від медіа, телебачення, розвитку видів спорту. Менталітет наш міняється дуже сильно в останні роки. Менталітет міняється дуже швидко. Люди їздять за кордон, дивляться, що там не сидять і бухають чи якось інакше веселяться. Так, це є, але все одно зранку ти виходиш на берег моря, десь в селі. Ти бачиш, що народ ходить, бігає, їздить на велосипедах, грають у футбол. Наші люди розумні, вони все бачать і тягнуть до себе. Я ж кажу, я бачу це по матеріальному розвитку велоспорту. Люди заробляють собі гроші, купляють велоформу. Коли я займався велоспортом, то ми тільки на велосипеді їздили. А зараз тисячі – і це круто! 

Тобто розвиток видів спорту корелюється з загальним розвитком суспільства?

Так, це нормальна річ. Те ж саме, наприклад, спортзали. Пам’ятаєте, років 15 тому скільки було спортзалів? Ну на країну 20, у Києві було декілька. Потім пішло-поїхало. Київ весь в спортзалах – всі качаються, ходять, всі займаються спортом. Це красиво. Дівчата-хлопці. 

Після перемоги над окупантами Україну розглядають як чудове місце для інвестицій…

І велоспорт не виключення. Потрібно лише робити все задля спільної мети. Зараз супер момент для розвитку всюди. 

Якщо говорити про перспективи вашого проєкту. Які цілі ви ставите, наприклад, на найближчі 5 років.

Якщо говорити про шосе, то хочеться мати 10 представників України у Турі. Так, можливо не WorldTour, але у Pro точно. У нас велика країна, і хочеться її процвітання у всіх сферах. 

На завершення. Яке бажання у вас зараз на першому місці?

Я найперше хочу тільки одного – щоб Україна вигнала москалів, орків, росіян, весь цей зброд з України. І далі ми працювали у процвітаючій країні. Ми віримо в це, наснаги. Допомагаємо нашим воїнам всім, чим можемо. Перше – це перемога, а далі все буде. Я бачу перспективу, наших молодих спортсменів та молодих тренерів, масажистів, які хочуть розвивати велоспорт. Вірю, що все буде окей, і нам дозволять все зробити. 

Хочеться, аби не витрачалися сили на внутрішні чвари. Особливо, коли наш ворог під боком…

Ситуація така, яку ми заслужили. Це ж народ все зробив, деякі їхні вибори і все таке. Дивіться, це стається, коли люди один одного не розуміють або приходять дві конкретно різні ідеї. Або коли щось дуже сильно перегинає палку, я би так сказав (посміхається). Чесно, я не можу дивитися на те, що робиться з дітьми, з хлопцями та дівчатами. Я не кажу про тренерів, я їх не захищаю. Мені шкода велоспорт. 

Знаєте, я до велоспорту повертаюся кожних пару років. Потім отримую палицею по голові і… 

Будемо сподіватися, що цього разу результат буде іншим. Зичу успіхів у розвитку велоспорту України.

Дякую, будемо над цим працювати.