Екс-директор Карпат знав, що буде війна, ще у 2021 році

Колишній директор Карпат Ростислав Ящишин повідомив, як потрапив до лав ЗСУ.

У війну я повірив ще восени 2021 року, коли біля наших кордонів почали скупчуватися російські війська і проводити там свої маневри. А те, що вона от-от почнеться, я зрозумів після прочитаної новини про те, що в розташування ворожих штабів привезли сотні літрів донорської крові.

Ввечері сказав дружині, що за кілька днів почнеться війна, і щоб вона на всякий випадок спакувала необхідні документи і речі для неї та дитини. Далі було 24 лютого. Як і багато інших, я пішов до військкомату, але там забирали лише тих, хто мав бойовий досвід чи був офіцером. У мене ані досвіду, ані військової кафедри не було, тому я простояв там пів дня і повернувся.

Вивіз дружину з донькою за кордон і зайнявся волонтерською діяльністю. Зрештою, як і всі інші. Ми тоді зустрічали людей на вокзалі, везли їх на кордон чи до нас в офіс, де можна було спокійно перебути два-три дні. Також допомагали дитячим притулкам, проводили благодійні аукціони, возили гуманітарку з-за кордону тощо.

Якось мені зателефонувала сестра і сказала, що прийшла повістка. Річ у тому, що живу я в центрі Львова, а прописаний біля військкомату. У цій квартирі з початку війни мешкало п'ятеро харків'ян, то вони трохи злякалися, коли побачили впихнутий у двері папірець. Передали його сестрі, а вона мені. Тож я схопив повістку, побіг у військкомат – і так почалося моє військове життя.

Дізнавшись, що я вирішив поїхати на війну, мої знайомі з різних бригад рекомендували піти до них, пропонуючи різні посади. Але мене найбільше зацікавила пропозиція переїзду в Миколаївську область та місце у пресслужбі 63-ї бригади. Звідти зробили «відношення» (це типу рекомендаційного листа про те, що для мене є посада) і далі вже почалася моя армія – довга дорога автобусом з тими, хто не хотів на війну, і яких возили по різних підрозділах, потім кілька днів в казармі, алюмінієві ложки, макарони і таке інше.

Зібравши необхідну групу, ми вирушили на південь в один з підрозділів, що займається доукомплектуванням військовослужбовців. Там мені пощастило познайомитися з кількома хлопцями, які багато в чому допомогли. Я ж був солдатом і не мав зеленого поняття про армію, звання, батальйони, дивізіони і таке інше. Той дріб'язок знань, що привіз з собою, обмежувався новинами та книгою «Мистецтво війни».

Нарешті мене забрали вже в саму бригаду, де я почав вникати в деталі. Паралельно щось трохи знімали, монтували, але це радше було епізодично і хаотично, аніж систематично. Тим більше, провівши не більше тижня на межі Миколаївської та Херсонської областей, нашу бригаду перекинули на оборону Бахмуту.

Фактично там я вперше побачив реалії війни. Коли просто летиш на машині по розбитому місту, міцно тримаєш кермо, щоб кудись не в“їхати, а потім зупиняєшся, виходиш і не знаєш, куди падати, бо навколо все вибухає. Ці два місяці були дуже важкими для бригади, але після короткого відпочинку на півдні нас знову перевели на Донбас, вже на Кремінський напрямок.

Нагадаємо, гравець перщолігових Карпат вважає базу клубу кращою, ніж у Динамо та Шахтаря.