Ще якихось півтора місяці тому Жирону Віктора Циганкова та Артема Довбика називали реальним претендентом на перемогу в Прімері та повторення казки Лестера 2016-го року, коли скромна команда, яка до цього боролася максимум за виживання в елітному дивізіоні, виграла європейський топ-чемпіонат. Скромний клуб з Каталонії мчав до своєї мети не помічаючи авторитетів, забивав по чотири м'ячі у ворота Барселони та Атлетіко, а український форвард команди Артем Довбик вражав своєю формою всю Іспанію, і навіть тимчасово очолював бомбардирські перегони Ла Ліги. 

Здавалося, що ця казка не закінчиться ніколи, однак у якийсь момент Жирона зламалася. Команда почала втрачати очки з суперниками, яких у першій половині сезону просто не помічала, у грі зникла звична впевненість, темп і гострота атак, оборона, і раніше не блискуча, стала помилятися ще більше, і все це призвело до поступового падіння підопічних Мічела. На щастя, Жирони, за першу частину сезону вона створила собі солідний запас міцності, і поки що постраждали лише її чемпіонські амбіції. У турнірній таблиці команда двох українців йде на другому місці і сприймати такий результат як невдалий просто неможливо. Імовірність попадання в зону ЛЧ поки що також дуже висока, а те, що каталонці можуть залишитися без єврокубків і зовсім звучить як фантастика. Однак динаміка для Жирони тривожна, і якщо чорна смуга команди надто затягнеться, загроза залишитися без Ліги чемпіонів може перетворитися з потенційної на цілком реальну. 

У чому причина такого різкого провалу Жирони в останній місяць, за що тепер вона боротиметься і чи є ще шанси побачити наприкінці сезону команду, до якої ми звикли за першу частину – спробуємо розібратися далі. 

З чого все почалося?

Першим тривожним дзвіночком для Жирони стала раптова осічка у матчі 20 туру Ла Ліги проти Альмерії. Підопічні Мічела зіграли у нульову нічию з командою, яка цього сезону ще не перемагала, а на момент тієї зустрічі мала у своєму активі лише п'ять очок. При цьому каталонці абсолютно не награли на перемогу і заслужено пішли з поля без забитого м'яча, що трапилося лише вдруге за сезон. 

Тоді здавалося, що це скоріше безглузда випадковість, і дві наступні гри проти Райо Вальєкано у кубку (3:1) та Севільї у чемпіонаті (5:1) трохи заспокоїли вболівальників. Однак потім проблеми повернулися, і до 1/4 фіналу Кубка Короля команда несподівано поступилася Мальорці (2:3), причому в першому таймі один з аутсайдерів Ла Ліги просто знищив одного з лідерів, повівши з різницею у три м'ячі вже у стартові 35 хвилин. Потім була мінімальна перемога над Сельтою (1:0), але після неї Жирона буквально посипалася: нульова нічия із Сосьєдадом, розгромна поразка від Реала (0:4) та фіаско у грі з Атлетіком Більбао (2:3). Показатися, що підопічні Мічела приходять до тями, могло після домашньої перемоги 3:0 над Райо Вальєкано, проте це була лише ілюзія, адже вже в наступній грі Жирона безнадійно програла Мальорці (0:1), знову не показавши звичного рівня футболу. 

Сухі цифри звучать ще нещадніше: із крайніх п'яти матчів клуб з Каталонії виграв лише один, а ще один зіграв унічию, набравши чотири очки з 15 можливих. У турнірній таблиці за підсумками цих п'яти турів Жирона посідає 16-те місце, і, зрозуміло, програє всім своїм конкурентам за реальною таблицею, випереджаючи лише Альмерію, Кадіс, Гранаду та Райо. Мічел так багато жартував, що завдання його підопічних – набрати 40 очок і не вилетіти, що в якийсь момент вони сприйняли це надто буквально і справді почали грати як команда, яка бореться за виживання. Однак звинувачувати в цьому Жирону і знищувати її футболістів чи тренера, мабуть, не варто, адже кожна команда все ж таки має свою стелю можливостей. 

З одинадцятьма футболістами чемпіонат не виграти

Починаючи пошуки відповіді на запитання: що ж трапилося з Жироною, варто зробити найелементарніше - відкрити список її гравців. Команда Мічела справді зібрала непоганий склад для виконання високих завдань. Гассаніга, Блінд, Гутьєррес, Алейш Гарсія, Ерік Гарсія, Коуту, Циганков, Савіо, Довбик – безперечно майстри високого рівня. Однак цьому складу катастрофічно не вистачає глибини. На лаві запасних Жирони теж сидять далеко не слабкі футболісти, проте їхній клас все ж таки відчутно нижчий за тих, хто виходить на поле. Досвідчені бійці на кшталт Стуані та Порту хороші, коли потрібно заспокоїти ситуацію на полі, зіграти без зайвого ризику та просто довести матч до логічного завершення. Але виривати перемоги в поєдинках, де гра зовсім не клеїтися, ними складно, хоча на початку сезону успішні випадки подібного застосування ветеранів все ж таки були. Перевертати складні матчі молодими Солісом чи Валері – теж сумнівна ідея, адже їм ще просто не вистачає такого досвіду та рівня. 

Таким чином, будь-яка втрата основного футболіста перетворюється для Жирони на справжню трагедію, і як тільки такі втрати стали відбуватися на постійній основі, команда почала плисти. Втрата в середині січня Еріка Гарсії, потім невелике пошкодження Довбика перед матчем з Сосьєдадом, дискваліфікація за перебір карток, а потім і травма Блінда, травма Анхеля Еррерри, перепустка матчу з Атлетиком Коуту: вибити з колії Жирону може абсолютно будь-яка кадрова. Її статусним конкурентам, у яких на лаві запасних сидять Лука Модріч, Сержі Роберто чи Анхель Корреа, таких проблем не зрозуміти, і в цьому плані підопічні Мічела суттєво поступаються будь-якому з них. 

Жирону почали боятися та вивчати 

В міру того, як Жирона пробиралася до вершин турнірної таблиці, її сприйняття суперниками також еволюціонувало. У якийсь момент команди стали все частіше знаходити способи протидії команді Мічела та наочно демонструвати їхню ефективність. Вертикальний футбол Альмерії змусив каталонців думати швидше захист, ніж про напад, високий пресинг Атлетика Більбао став нерозв'язним завданням для їхньої оборони, а постійні дрібні фоли Мальорки не дозволили лідерам Жирони розбігтися ні в матчі кубка, ні в другому колі чемпіонату. Кількість вразливих місць каталонського клубу все ще дуже велика, і при їх правильному виявленні з командою Циганкова та Довбика можуть боротися суперники будь-якого рівня, що ми й бачимо на поточному відрізку сезону. 

Команда втратила впевненість у собі

З погіршенням результатів могла постраждати і впевненість у своїх силах Жирони. Будь-якій команді простіше грати, коли все йде за планом, але футболісти цього клубу, на відміну від конкурентів, не так багато досвіду подолання подібних криз на такому високому рівні. Зі всього складу Жирони за найвищі місця, будучи хоч трохи важливим гравцем для команди, у своєму житті боролися хіба що Блінд, Ерік Гарсія та Циганков з Довбиком. Більшість футболістів відчувають таку напругу та підвищену увагу до себе вперше. Поки команда на ходу, ці гравці виходили на матч з умовною Мальоркою навіть не розглядаючи варіант, що такого суперника можна не обіграти, але тепер деякі виконавці Жирони, таке враження, подумки повернулися до команди зразка минулого сезону, коли вона могла в одному матчі ефектно перемогти Реал, а в іншому безнадійно програти Кадісу. Тепер кожна така поразка має турнірні наслідки, проте зараз команді Мічела вже не потрібно накручувати себе і формулювати нові завдання на сезон, а просто рухатися від матчу до матчу, намагаючись виграти кожен з них, і дивитися, що ж з цього вийде. 

Головне – що ситуація досі під контролем 

Криза кризою, але краса ситуації для Жирони полягає в тому, що з турнірної точки зору для неї ще абсолютно нічого не втрачено, окрім, можливо, реальних шансів на чемпіонство. В іншому ж команді нічого не загрожує: Жирона йде на другому мрії в турнірній таблиці, маючи в активі 59 очок, на одне менше у третьої Барселони, на чотири – у четвертого Атлетіко, а від п'ятого Атлетіка Більбао, який виглядає єдиним кандидатом на те, щоб вклинитися у боротьбу за топ-4, каталонців відокремлює цілих дев'ять балів.

Зараз єдиним глобальним завданням Жирони виглядає потрапляння в четвірку найкращих і зону ЛЧ, і шанси на це більш ніж хороші, адже не віддати 9-очкову перевагу за 11 матчів, що залишилися, з яких з топовими суперниками – менша частина, команді точно під силу. Звичайно, Жирона цілком може поборотися за друге місце, яке дасть право виступити в наступному розіграші Суперкубку Іспанії, або хоча б за третє медальне, але все це вже буде другорядне. Зараз потрібно зібрати в кулак останні сили, перервати чорну смугу, що тривала, і завершити цей історичний сезон так, щоб все маленьке містечко згадувало його ще десятками років.

 

Михайло Цирук спеціально для ХSPORT.ua

 

У матеріалі використано фото Getty images